про деформацію правосвідомості. частина – І. з чого все починалось.

про деформацію правосвідомості. частина – І. з чого все починалось.
про деформацію правосвідомості. частина – І. з чого все починалось.

Дана електронна публікація присвячена проблематиці сучасної правосвідомості громадян України та складається з трьох частин. Мною аналізуються основні етапи формування правосвідомості та її деформації, визначаються істотні характеристики. Ми спробуємо розглянути вплив на неї ряду факторів, які склалися в сучасній Україні. Особливу увагу буде приділено правовому нігілізму.


Зі здобуттям Україною незалежності, особливе місце в державній політиці належить сфері розвитку правової грамотності та правосвідомості громадян. Офіційно визнано, що саме держава створює умови, що забезпечують розвиток правової грамотності та правосвідомості громадян.

 Формування юридичної категорії «правосвідомість» відбувалося в ході історичного розвитку України. Досліджуючи форми права, більшість вчених розглядали їх в ідеальному сенсі, розуміючи під цим формування правосвідомості в конкретному суспільстві, стверджуючи, що правосвідомість «живе» з правом і є одночасно його джерелом,  відображає об'єктивні потреби розвитку суспільства, є одним з найважливіших механізмів втілення в життя норм права, засобом оцінювання: чи відповідає поведінка людини правовим розпорядженням.

Зазначу, що розуміння правосвідомості змінювалося з розвитком юридичної науки, воно не залишалося постійним і стійким. Хочеться констатувати, що уявлення про правову свідомість незмінно розширюється, до теперішнього часу немає єдиної думки про сутність, властивості, структуру і природу цього явища.

Теоретико-методологічні питання правосвідомості завжди були в фокусі юридичної науки. Класичними роботами з даної проблематики є дослідження І.А. Ільїна, П.І.Новгородцева, Б.А. Кістяківського та інших видатних вчених-юристів, бо їхні ідеї не втратили своєї теоретичної і практичної значущості та цінності в сучасному світі.

Вчені не єдині в думці при оцінці досліджень в сфері правосвідомості в період після революції. Одні вважають, що в радянський період національна правосвідомість не тільки не розвивалася, а, навпаки, всіляко придушувалася (за винятком дуже короткого часу 1941-1953 рр.). Інші переконані, що тема правосвідомості була вкрай злободенна в даний період і широко висвітлювалася.

Соціалістична правосвідомість, як стверджували вчені, докорінно відрізняється від усіх попередніх їй історичних типів по осмисленню цілей, завдань правової дійсності, методів і засобів здійснення права і визначали її як правосвідомість нового, вищого історичного типу.

У роботах авторів тих років визнавався класовий характер права і його обумовленість політичними пристрастями. Соціально-економічні завдання по перетворенню держави диктували необхідність концентрації уваги на прикладній діяльності, що знаходило відображення в працях радянських правознавців. Мабуть, тому проблеми розуміння і оцінки права і правосвідомості до середини 1930-х рр. носили суперечливий характер. Основна увага радянських правознавців того часу була зосереджена на виробці та визнанні всіма визначення права, що і сталося після рішення задач першого етапу соціально-економічних перетворень і встановлення в суспільстві стабільних відносин.

Припинені на кілька десятиліть соціологічні дослідження продовжилися з середини 1950-х рр. Досвід, який був накопичений у попередні роки, знову виявився затребуваним і навіть необхідним. При цьому юридичні дослідження, пристосовуючись до жорсткого соціалістичного варіанту легістського, позитивістського розуміння права, мали в правознавстві радянської держави вельми обмежену сферу застосування. Відповідні дослідження були спрямовані головним чином на вивчення дії вже прийнятого законодавства і соціального контексту його реалізації, так як право і законодавство ототожнювалися. Досліджувалися питання ефективності законодавства та правореалізаціонної діяльності, правосвідомості, соціального, юридичного і психологічного механізмів дії законодавства і т. п.

Зазначу, що на сучасному етапі розвитку юридичної науки визначення правосвідомості, так само як і правової культури, різноманітні. Мені близька позиція якою затверджується, що правосвідомість - це теоретичне і емоційно-ціннісне розуміння ідей про існуюче або бажане державою, про право і правосуддя, які панують в конкретному суспільстві, виражене в сукупності почуттів, переживань, знань, які визначаються політичними цінностями та інтересами.

Узагальнюючи думки окремих теоретиків, виділимо наступні істотні ознаки правосвідомості:

-по-перше, це сфера суспільної свідомості;

-по-друге, вона відображає правову дійсність;

-по-третє, правова свідомість включає сукупність теорій, знань, ідей, поглядів, переконань, ціннісних орієнтацій, оцінок, почуттів, звичок, емоцій, переживань;

-по-четверте, вона встановлює відношення суб'єкта до діючого права;

-по-п'яте, в юридично значимих ситуаціях вона регулює поведінку людей;

-нарешті, по-шосте, вона формує уявлення і переконання з приводу права бажаного і знаходить в подальшому конкретне вираження в правових приписах.

Проблеми правосвідомості в сучасній Україні набули особливої актуальності. Це обумовлено тим, що попередня офіційна соціалістична правосвідомість була скасована, а те, що надано взамін, виявилося не більш прийнятним і, в кінцевому підсумку, відкинуто суспільною свідомістю. Замість очікуваної гармонії запанували хаос і сум'яття розумів, що триває досі.

На жаль, зміни які відбуваються в Україні в різних сферах суспільного життя, в тому числі падіння моральності, духовної культури, негативно позначаються на формуванні правосвідомості, викликаючи його деформацію.

 

                           Скокін Леонід Леонідович, адвокат, арбітражний керуючий