про деформацію правосвідомості. частина – ІІІ. правовий нігілізм та боротьба з ним.

про деформацію правосвідомості. частина – ІІІ.  правовий нігілізм та боротьба з ним.
про деформацію правосвідомості. частина – ІІІ. правовий нігілізм та боротьба з ним.

В цій частині мова йтиме про правовий нігілізм та методи його подолання в Україні.

Дана електронна публікація є останньою в серії.


Як було сказано у попередніх публікаціях, особливу увагу буде приділено саме правовому нігілізму як найбільш поширеній формі деформації правосвідомості, бо в історії світової громадської думки існує не так багато термінів, які мали б таке широке вживання і ставилися до настільки різних явищ, як термін «нігілізм».

Термін «нігілізм» зустрічається в європейській теологічній літературі вже за часів Середньовіччя. У XII ст. одна з церковних єресей, яка виступала з позиції заперечення догмати про боголюдську природу Христа, отримала назву єресі «нігілізму».

У західній філософії термін «нігілізм» з'явився в другій половині XIX ст. і набув широкого поширення завдяки концептуальним побудовам та працям А.Шопенгауера, Ф. Ніцше, О. Шпенглера та ряду інших мислителів і філософів.

Правовий нігілізм є різновидом соціального нігілізму як родового поняття. Сутність його полягає в загальному негативно-від’ємному, неповажному ставленню до права, законів, нормативного режиму, а з точки зору причин - в юридичній неосвіченості, відсталості, правовій невихованості основної маси населення. Показана крайність - наслідок багатьох причин, без подолання яких ідея правової держави нездійсненна. Мова йде про незатребуваність права суспільством.

Слід зазначити, що дефіцит права і правосвідомості в нашій державі має далеке коріння, що йдуть в історію Російської держави. Формування національної свідомості в Україні відзначено наявністю правового нігілізму у широких верств населення, безпосередній наслідок управлінської практики російського самодержавства, багатовікового кріпосницького безправ'я, яке позбавило значну кількість людей правосуб'єктності, розгулу в усі епохи репресивного законодавства, недосконалості правосуддя, які були обумовлені специфічним укладом життя суспільства, економічними, політичними та іншими факторами. Зіграло свою негативну роль і відсутність достатньої уваги до права з боку православної церкви.

За перші десятиліття існування радянського суспільства правовий нігілізм, який дістався від минулого, не тільки не був подоланий, але до нього додався ще й благопристойний «соціалістичний» правовий нігілізм.

На мою  думку, неоднозначне ставлення українського народу до свого минулого, а особливо радянському, є причиною невиправданих докорів на адресу комуністичного вчення в офіційній «ідеологізації» правового нігілізму.

Твердження про приниження ролі права в житті соціалістичного суспільства як наслідок проголошеного курсу на поступове «відмирання» держави і права не має сенсу з точки зору не тільки юридичної науки, але й фактичного матеріалу, що відображає дійсну картину стану і всебічного реформування Радянської держави. Більш того, слід визнати, що саме на даному етапі була сформована і досить успішно функціонувала система правового виховання, прообраз якої і планується відновити в сьогоднішній Україні.

Конструктивно можна дійти до висновку, що правовий нігілізм має в нашій країні сприятливий грунт, як тільки наша країна відмовилась від тоталітарних методів управління і спробувала встати на шлях правової держави, як тільки люди отримали справжню можливість користуватися правами і свободами, так відразу ж дав про себе знати низький рівень правової культури населення, десятиліття панувала в ньому зневага до права, його недооцінка. Розглядаючи правовий нігілізм як правову категорію, можна стверджувати, що він є продуктом соціальних відносин і обумовлений масою причин. Він може підживлюватися такими реаліями наших днів, як політиканство і цинічний популізм лідерів всіх рангів, боротьба позицій і амбіцій, самолюбство і марнославство, егоїзм і владолюбство старої і нової бюрократії, некомпетентність чиновників.

Форми правового нігілізму можуть бути самими різними: від прямих навмисних порушень, чинних нормативно-правових актів, повсюдного масового недотримання і невиконання юридичних приписів до підміни законності політичної, ідеологічної чи прагматичної доцільності, конфронтації представницьких і виконавчих органів влади на всіх рівнях.

Оцінюючи сучасний стан української дійсності, можна стверджувати, що юридичний нігілізм населення і визначає правову поведінку та традиційно є однією з сутнісних характеристик вітчизняної правової культури. Незліченні правові реформи останніх десятиліть на тлі заявленої мети - побудови в Україні правової держави - парадоксальним чином не тільки не вирішили проблему правового нігілізму, але привели до прямо протилежного результату. До двох відомих бід України сьогодні сміливо можна додати третю - тотальний правовий нігілізм. Він є дуже небезпечним і руйнівним за своїми наслідками.

Погоджуся з думкою більшості вчених про те, що подолання правового нігілізму - процес досить складний і тривалий, що передбачає глобальну зміну об'єктивних умов життя суспільства і спрямований на створення оновленого соціально-правового середовища. В системі заходів подолання правового нігілізму, пріоритетне значення набуває юридична політика держави, яка повинна бути спрямована на вирішення такого завдання, як утвердження в суспільному житті якісного правового закону, що відображає цінності особистості, інтереси і потреби різних соціальних груп, що відповідає міжнародно-правовим стандартам, що враховує національні традиції і в кінцевому підсумку, ефективно регулює суспільні відносини.

Одним з основних засобів формування і підвищення рівня правосвідомості та правової культури громадян,  має стати правове виховання, проблема якого особливо актуальна сьогодні в Україні. Від того, як вона буде вирішуватися, багато в чому залежить, чи стане Україна справді європейською державою, чи зможе забезпечити повсюдне дотримання прав і законних інтересів людини і громадянина, гарантувати реальний державний і судовий захист.

Як висновок, стосовно розглянутої проблематики в серії публікацій «Про деформацію правосвідомості» слідує, що для подолання правової деформації нашого суспільства  та подальшого правового виховання має бути сформовано шанобливе ставлення до Конституції України, інших нормативно-правових актів, до судової влади і всієї системи правоохоронних органів, до форм і інститутів демократії. Основами формування здорового правового і морального виховання громадян України повинні стати активна співпраця всіх суспільних груп населення, підвищення добробуту народу, розширення матеріальних гарантій прав людини, соціальний мир, громадянська злагода, гідні лідери і уряд в Україні.                                         

                                         

                           Скокін Леонід Леонідович, адвокат, арбітражний керуючий